РОЗДІЛ 2
РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СТАЛОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
2.1. Природні ресурси аграрного сектору регіону
Сучасне агропромислове виробництво в Україні спричиняє посилений тиск на
природне середовище, від якого воно безпосередньо залежить. Цей негативний
вплив характеризується зменшенням можливості забезпечення виробництва сировиною
внаслідок деградації природних ресурсів, та погіршенням загального стану
навколишнього середовища. Така ситуація зумовлює необхідність переходу на
модель сталого розвитку, забезпечення якого, за думкою академіка В.Трегобчука,
можливе за умови раціонального й екологобезпечного формування та використання
аграрного ресурсного потенціалу [132, с.16].
Раціонально сформований ресурсний потенціал АПК регіону слід розглядати як
сукупність технологічно, економічно й екологічно взаємозбалансованих виробничих
ресурсів (трудових, матеріально-технічних і природних), спроможних забезпечити
високоефективне та екологічно безпечне виробництво, переробку, зберігання,
транспортування і реалізацію агропродовольчої продукції. До основних видів
природних ресурсів агропромислового виробництва регіону відносять наявні на
певній території земельні, водні та повітряні ресурси.
Територіальна нерівномірність забезпечення природними ресурсами вимагає
контролю та управління процесами ресурсовикористання на рівні окремого регіону.
У наукових публікаціях політико-економічного характеру регіони, як правило,
асоціюються з основними одиницями адміністративно-територіального поділу
України – областями; іноді цей термін набуває інших масштабів – економічного
району (Карпатський регіон, Донбас – тобто групи областей) [52, c.6; 54, c.11;
124, c.9]. Забезпечення еколого-економічної рівноваги вимагає саме такого
підходу до визначення сутності регіону, що передбачало б можливість розробки і
впровадження обласних програм сталого розвитку з урахуванням кліматичних,
природно-ресурсних та економічних особливостей окремої адміністративної
території.
Область є основним структуроутворюючим елементом соціально-економічної системи
країни. Вона характеризується соціально-економічними, політичними і культурними
зв'язками центру (обласного міста) з іншими меншими
територіально-адміністративними утвореннями, що входять до її складу. В умовах
забезпечення сталого розвитку роль центру дістала потужне доповнення у формі
багатократно посиленої відповідальності органів місцевого самоврядування за
створення і реалізацію власної (значною мірою автономної) стратегії і тактики
стійкого еколого-економічного розвитку та раціонального використання ресурсного
потенціалу області.
З метою дослідження та здійснення практичних заходів щодо формування та
ефективного використання ресурсного потенціалу аграрного сектора його необхідно
розглядати як цілісну динамічну сукупність ресурсів, найважливішими складовими
якої в системі природокористування АПК є земле- і водокористування. Земля є
місцем розселення і проживання людей та існування переважної більшості видів
рослинного і тваринного світу. Вона створює необхідні матеріальні умови для
життєдіяльності та відпочинку людини, виступає важливим, а для сільського
господарства основним засобом виробництва і, одночасно, предметом праці, є
чинники біологічної продуктивності, базою продовольчих і сировинних ресурсів
[16, с.132].
За своїми властивостями земельні ресурси характеризуються як вичерпні, обмежені
і частково відновлювані. За оцінкою вчених, площа земельних ресурсів світу, в
розрахунку на одну людину, щорічно скорочується на 2%, а площа продуктивних
угідь – на 6-7%. Коефіцієнт забезпеченості земельними ресурсами (Кн), який
являє собою відношення середньої густоти населення даної країни до середньої
світової густоти населення, коливається від 36,0, наприклад, у Мальті, 10,4 – в
Японії, 8,5 – у Великій Британії, 8,0 – у Німеччині, до 3,4 – у Франції, 3,0 –
у Китаї, 0,8 – у США і 0,3 – в Аргентині. Для України цей коефіцієнт дорівнює
2,8, що ставить її в один ряд з країнами з досить високим “тиском” на землю
[99, с. 161].
Однією з найбільших цінностей земельних ресурсів є ґрунт – верхній шар земної
кори, який утворився під дією природних факторів (клімат, рельєф, особливості
геологічної будови місцевості, рослинні та тваринні організми тощо), самостійне
природно-історичне, органо-мінеральне утворення, здатне до саморозвитку і
самовідтворення, яке забезпечує функціонування біосфери. Ці функції визначають
роль земельного фонду країни як одного з найважливіших видів ресурсів
економічного розвитку та найціннішої частини національного багатства.
Земельний фонд України характеризується наявністю високого біопродуктивного
потенціалу, в структурі якого переважають землі з родючими ґрунтами, на яких
розміщується основна база землеробства країни. Україна володіє майже 40%
світової площі чорноземів – найродючіших ґрунтів суходолу. За експертними
оцінками, при раціональній структурі і організації землекористування та
відповідному науковому і ресурсному забезпеченні Україна здатна виробляти
продуктів харчування для 140-145 млн. чол., або прогодувати ще дві такі ж
країни.
Ґрунтовий покрив регіону дослідження досить складний і характеризується
широтною зональністю. На території Житомирської області переважають
дерново-підзолисті ґрунти піщаного, глинисто-піщаного та супіщаного механічного
складу, лучно-болотні, торфово-болотні легкосуглинкові та середньо суглинкові
та світло-сірі опідзолені легкосуглинкові ґрунти. Вони бідні на органічні
речовини, погано затримують вологу внаслідок безструктурності, мають підвищену
кислотність і невисоку природну родю
- Київ+380960830922